Михайло Сирохман: Троє врат у світ краси

Людина, що відкриває світ Карпат, тричі переживає захоплення сущим. Уперше завмирає від захвату перед величчю храму природи, де стінами високі гори, склепінням – небо, атрибутами – свічки смерек, чаші озер, стрічки річок. Другу хвилю захоплення викликає рукотворне чудо – стародавні дерев’яні церкви – унікальні архітектурні твори, ідеально вписані в ландшафт, позначені особливим духом давнини. Втретє здіймається в душі благоговіння, коли повільно відчиняються могутні дубові двері церкви, і очі, призвичаївшись до напівтемряви, вловлюють у глибині нави тьмяний стриманий полиск стіни іконостаса. Особливе золото вкриває цю стіну, його приглушений блиск свідчить не про розкіш: таким уявляється сяйво дорогоцінного таїнства, що відбувається за іконостасом – невловимий дотик до вічності, на мить прилучення скінченного до безконечності.

Уже підійшовши ближче, можна усвідомити красу різьбар-ської роботи і мальованих ікон. У церкві віками втішалася і розквітала душа закарпатця, в іконостасі бачився світ Божий і відображення людського світу. Після спорудження церкви встановлення іконостасу було наступною найважливішою подією. До роботи залучалися кращі місцеві майстри або запрошені відомі фахівці. Єпископи з усією строгістю давали дозволи на різьбарську та малярську працю. Так формувалися сільські музеї мистецтва і творилися мистецькі епохи. Тут Закарпаття ренесансне і класичне, барокове і рококове, ампірне і неоготичне. І завжди – художньо точна і сутнісно правдива інтонація народної традиції.

Як захопливо подорожувати по селах, розглядаючи, порівнюючи нескінченну галерею іконостасів, насолоджуючись декоративними пишнотами перегородок, колон, капітелей, консолей, картушів, медальйонів, обрамлень, виокремлюючи в уяві неймовірно багату за художніми формами, пластикою, архітектонікою колекцію царських врат. А ще дияконські врата і бічні вівтарі, а ще престоли, кивоти й аналої, процесійній напрестольні хрести, свічники, люстри і нарешті добротні шафи і лави, розмальовані лади й цифровані крісла – золоті по-клади закарпатського декоративно-прикладного мистецтва.

Усе це багатство вмістилося в уяві мистецтвознавця Михайла Приймича і, вибудувавшись у формі книги, стало доступним багатьом. Зібрані під однією обкладинкою, ці найдзвичайно цінні зразки закарпатського різьбарського мистецтва перестають бути окремими предметами, що прикрашають церкву певного міста чи села. Завдяки таланту Михайла Приймича нарізно існуючі церковні художні твори перетворюються на мистецьку скарбницю, яка починає жити своїм життям, яку можна відкривати і, гортаючи сторінки, перебирати зібрані в ній скарби, оглядаючи урочисті загальні плани чи тішачись майстерно вигладженими деталями.

Тричі пережите захоплення в Карпатах – як троє врат у царство прекрасного: перші врата – у світ карпатської природи, другі врата – у простір карпатського храму і треті врата – царські, що ведуть у царство Твоє, Господи, – і перед ними зупиняєшся, сповнений смирення та любові, як перед лицем Твоїм.